Опубликовано: 2009.08.21
Поэтический раздел: Интимная лирика

Сергей Осока

Телефонний сонетоїд

Стоголосого світу цей день і напевно не Твій,
Ти ще вмієш мовчати у слухавки злих телефонів.
Ти ще зможеш затнутись і виплюнуть горлом спросоння
Мертве капання слів, як з валютного бару – повій.

А розмови в нас платні. І вулиці наші – нові.
А дроти неживі, тільки живлять напругою скроні.
Мої звуки – дзвінки. Мої очі байдужі й бездонні,
Бо живуть в напівмісті моєї напівголови.

Дні чеканням зайшлись. Я їх марним дзвінкам заповів.
Мої руки помруть. Мої руки ще й досі живі.
Мої сни вже давно потонули в твоєму безсонні.

А остання монета завмерла в осінній траві.
Як струна завмира на останній своїй тятиві, –
Чорна слухавка раптом б’є струмом затерплі долоні.

2006
© Сергей Осока
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/21779/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG