іти поволі од твого волосся
крізь нетрі невіднайденого дня
який мене у тебе вже одняв
а ти віддать не просиш та й не просиш

у головах спинилась гола осінь
як голос твій спинився у піснях
в отавах вже не втримаєш коня
його зовуть тумани як покоси

поволі йти од тебе в глибину
а там не знайдуть не наздоженуть
бо ти сліди свої встелила пухом

лише дощинку чути по вікну
а то б я тобі груди розітнув
і наче зливу серце твоє слухав