Моє зеленаве осіннє обійстя
В погаслих шовковинах злої свиріпи.
Ми двоє зустрілись на звичному місці,
І листя в ногах шелестіло і липло.

Ми двоє в кущах, над жоржинами в відрах,
Під мокрим дощем цілувалися ласо.
Ми мліли і мокли й не чули, хто їде,
А потім, спинившись, натягує паса.

Була за грядками олійна картина:
Бабуся в кухвайці та й різала гичку,
Скуйовджений кіт їй застрибнув на спину –
Така вже дурна перелякана звичка!

А баба не чула і різала далі,
Так схожа на себе, сусідська і рідна.
Дивилися б довше, так мокрі сандалі,
І відра холодні, і довго не всидиш.

Тож ми і пішли по огуду додому.
Маненький садочок просушував лапи.
А тато носили корові солому.
А мама ловили долонями краплі.