1 пробитий кількома кулями навиліт, з маренням_про_тебе на денці мозку, я хилитаюся в ячмінних хвилях, чоловік із воску. наліпити б з того воску зо сто свічок! і щоночі палити в твоє ім’я, щоб не чути ячменю: нічо-о-о-о... нічо-о-о-о-о-о-о-о... врешті-решт, це нічого, що ти не моя. 2 врешті-решт, це смертельно. і слива_ніч /аж перестигла! – липка і чорна!!/ вдосвіта червивіє не мені, бо мене вготовано в Божі жорна. 3 і це не апокриф – до виднокраю пришито шматок нічиєї землі. як тобі мається, коли помирає чоловік зі слів. і які ти привласнювала світи /баден-бадени, вінниці чи ітаки/, коли кулеметний вогонь засвітив людську фотоплівку лобової атаки. 4 мені, непричетному, тепер байдуже – і не тільки те, що вбивало мене, а й хто кого любить, чи хто за ким тужить на найщасливішій із планет! де і не віриться у сокровенне, доки не глянеш на все згори. а там – затискає листами вени чоловік із рим. 5 український gulfstream протікає степами. і я вливаюсь до цього потоку, в той час як Господь ворушить губами, збираючи зерна зі свого току. 6 та мій глобус в руках твоїх все ще крутиться! і на ньому незміряно білих плям! допоки ніхто із чужих не втрутився, вклонися моїм ячмінним полям. хай тобі раюється серед снив, як ніколи до цього – бо це ж за двох! я тобі – народжений восени. ти мені – увічнений status quo. 7 де усе зостається отак як є: телефони, адреси, міста, краї. хтось унеможливлює не моє, а твоє з моїм. і що тобі лишається – так це прийти, і смиренно чекати щербату повню, що неквапом викотиться під лейтмотив імені мого 28 ж о в т н я
|