*   *   *
А до електрички, як до неба, -
Так далеко – не перечекати…
Вітер ясенам лоскоче ребра,
Небо щедро сипле діаманти.

Місто спить без спокою і снів, і
Ліхтарями підпирає темінь.
Чи щасливі, чи то юродиві
Один одного питають: «Де ми?»

… Де ми, ніжний, загубили літо?
У яких галактиках блукали?
Спите сонцем і дощами спите,
Розтеклося до незримих далей…

Я все тішусь тими журавлями,
По собі які лишають зими…
Милий, що зав`южило між нами?
Хто мої тепер збирає рими?

А до електрички – сотні зір ще
Встигне народитись і згоріти…
Скільки поміж нами дивних віршів,
Скільки снів, ще нами не прожитих!..
      25.09.09.