Ego eimi 1 Колись мені юнак шептав ізблизька, Що я - лиш світлячок, а він - болід, Що він мені підніме, бо я - низько, А він - із чолопочка - в небозвід. Він обіцяв екліптику чудову, Статтю коротку, довгий з ним роман. "Я єсмь поет!"- запевнив гонорово, Поклав мій вірш "найліпший" у пенал, Побіг за другом у турецькі бані... З вербиці віник розпирав портфель. А я дивилась пильно - увостаннє... І навіть проказала стиха "well". Пішла на міст. Леліла сонна Ворскла... Зміїлася дорога - на вокзал. Так хороше було - простоволосій - Над вічним хором різномасних жаб Пером на хвилях малювати зірку, Зітхати думно, зорити увись, Гортати на перилі хлопця збірку. Із ночі - голос:"Ти мені молись!" 2 Пірнула в тиш. Хай піднімає Дуню! Я блищиком сіятиму. Атож... Дві зірочки тьмяненькі впали в туї... Мо", - Дуня і бігучий жевжик Жорж.
|