* * *

Довгий погляд зустрічі короткої.
Душі в масках загорілих тіл,
Наче птахи за перегородкою,
Свій не пам’ятають розмах крил.

А колись любилися – мов падали.
Смакували запахи і зойк
Плоті, плаття, платану і платини
Десь навпроти моря чи «помойк».

А колись клялись і клято кланялись
Квітам, одне одному, хрестам.
Мов берези плакали, як глянули,
Яка темна в серця висота.

Все минуло, що манило й пінилось.
Вірші всі збулися, діти – теж.

На біленькій хаті красні півники
І гніздо лелече –
То святе.

Тиха глибина кохання раннього.
Незабудки на простих лугах…

Так-от і живем собі, поранені.
Так-от і розтанем у віках.