Одному маленькому хлопчикові змінили  іграшку.
Її не принесли з торгового будинку,
а купили на ринку і поклали в його ліжечко.
Хлопчик одразу хотів взаємності від іграшки.
А іграшка йому сказала:
«Якщо ти це зробиш – я захворію і помру,
тому що я, хворію талановитою дурістю
якій ніхто не знає назви».
Заплакав хлопчик, закрив рукою очки
і втік на вулицю.
А коли він бігав у снігу на подвір'ї –
ненароком зачепився за кицю
старої каліки-бабусі і розбив собі носа.
На білому снігу вела червона стежина,
а на личку дитини виникли красиві плями,
які помітила з вікна жива мама
і зі скляними невдоволеними очима
кинулась під три вечірні тіні на допомогу.

- Застрелили  синочка! – вона вибігла в прохід
між передпокоєм і кухнею.
І вже зовсім хиталася у ліфті.
Розлючена ударилася в плач:
-   З життя ще ніхто не пішов живий.
По намученому обличчю йшли сльози.
-   І де ця  казна-звідки узялася під його слабі ноги.
Вилетіла з ліфту і тільки на порозі помітила сина.
З носа маленького  йшла  червона кров.
- Раз ти такий прекрасний – я покажу тобі! - сердилася мама.
І повела неслухняного в залізну кабінку.
На підлозі кабінки були намальовані
об'ємні калюжі маминих сліз.
Матуся підтерла хлопчикові носа.
Узяла носовичка з його карману
і почала закривати червону рану носа.
Її очі перемінились до червоності.
Вона приклала до голови долоню.
І зніміла від тяжкого одягу.
Через кілька хвилин  кабінка розкрилася
все лице мами було в яскраво-червоних плямах.
А очі аж шкварчали і лопалися цілющим соком сліз.
Кров стікала по ніжним щічкам
і акварельними узорами
в'янула на підбородді  
якийсь жах завмирав у її очах
у вигляді хрусткої посмішки.
- Ма, я хочу  скориночки.
Мама відірвала засаленими пальцями
скоринку і вмокнула в кетчуп.
- На, їж - і  стоятимеш замість швабри в кутку,
- грізно наказала  хлопчику
і вказала пальцем в кут, де стояла швабра.
Хлопчик слухняно пішов в куток, скорчившись
від в'янення крові на вустах матері.
В цей час в кімнаті заплакала нова іграшка.
Поки матуся витирала на обличчі кров,
Тато вийшов з туалету і прямо зрадів
від того, що побачив сина у кутку кімнати.
А біла винувата кішка в цей час байдикувала.
Вона стрибнула в ліжечко хлопця,
І лягла на пухке м'яке черевце нової іграшки.
Іграшка декілька раз пропищала і затихнула.
Мамуся і тато повернулися один до одного,
кішка моргнула правим оком
і сховалася під ліжечком.
Раптом мама знепритомніла,
тато голосно закричав:
Ой, ба! Підхопив і поніс  маму до ліжка.
Він зібгав у кучу  непотріб, і
викинув все разом з новою іграшкою на балкон.
За секунду від нафаршированого
сльозима хлопця залишився тільки слід у кутку.
Батько змів попіл дитячої совісті в совок
і підійшов до сина:
Мій хлопчик.  Закрий рот. Не плач.
Відтепер ти зберігатимеш
свою совість сам, ти знаєш,
яка добра була у нас мама.
Хлопчик відкрив рот і тато одразу заплакав.
В сім'ї відбувся вирок смерті.
Незабаром сім'я двох чоловіків хоронила матусю.
Згодом хлопчик став відомою людиною,
Бо мав талант в образотворчому мистецтві.
Одинокий  тато витрачав себе
на виробництві  багетних рамок.
Придбав новий станок і найдорожчі фарби,
влаштував сина на курси водіїв,
і зробив гарний ремонт в майстерні,
за кошти, виручені з минулого вересня,
коли хлопчик вперше виставив на показ
арсенал найболючіших для уяви шедеврів мами,
який зберігався у матусиній кімнаті під ліжком.