Меліса, м’ята, беладонна...
І звідки ця безмовна втома?
Відходить пам’ять невагома,
мов хвиля, чиста і солона.

Відходить пам’ять, ледь солона,
І залишає дно життєве:
спливає легко, мов солома,
усе минуще і миттєве.

Вже є зів’яле і зім’яте
моє сумне дворічне свято,
вже їх розчинено у крові –
оті спіткання випадкові,

оті екскурсії воскреслі,
оті легкі солодкі пута,
і навіть Небеса Небесні
тебе  не можуть огорнути!

А втім, так просто і неважко
забути наше бієналє.
Камінчик, мушля, черепашка
на ще вологій літоралі...