1 Ти в себе зазирнула, мов річ у річ, зір-рентген висвічує тонко: по дорозі в майбутнє - знак, “кірпіч” – чотири літери „онко”. 2 Чи ж була не дурненька? З усіх умов обирала ті, де пітьма. Ти писала про вени, смерть, любов, бо гадала: життя – чортьма. Поважала лезо, казала: „газ – також вихід”. Дурна, дурна... Отепер стовбенієш, збагнувши враз, що хазяйка – не ти, Вона! 3 Втім, хіба тобі хтось обіцяв, що все буде добре? Що будуть самі лише вірші, омари, краби? Чорна діра потягнула поглядом кобри, аніякого дива, аніякого тобі “крібле, крабле”… Часом забудеш, мовиш, бува: улітку море… поїдемо… Раптом: рентген, халати… (Мила двомовність! Вона римує “улітку”, равлика тобто! До речі, і їх би діждати). Холодно. Зимно. Вітер боксує шибку. Світе прекрасний, тісно в тобі, замілко! (Знову двомовність риму дає - “ошибку”, помилку тобто)… От би і справді помилка!
|