Нікого на душі…
Між коренем, крилом –
Усе моє життя,
Надщерблене спочатку.
Чого б (сказать ножем)
У ньому не було?..
У космосі між зір
Тепер я хочу хатку.

Доволі вже доріг.
Я бачив світ і цвіт.
Красиво описав
Фальшиву осінь людства.
А вірш коли читав –
Стояв на голові,
Щоб хтось мене почув
Серед цього безпутства.

А вітер був такий,
Що скіфських баб валив,
Ламав хребти і гнув дуби –
Дніпра напитись.
А у кістках моїх
Кричав правічний Див:
То піснею – мов хліб,
То стогоном – мов ситець…

І полоснула зла тоска
Мене по нервах,
По кольорових, тих,
Що струнами були…
Живемо на Землі,
Як тюльки у консерві,
Мов кулі,
Що вернулись у стволи.

Руйнується межа
Між коренем і крильми.
Крилата радість тут,
А корінна – печаль.
Падлюками здались ті,
Що здавались сильними,
Хто нам давав медаль.

На грані зриву все.
І вимирають села.
А темна кров моя
Запінилась – і спить.

...Нічого на душі.
Байдужа і весела
Душа смакує мить.