В третій день повесні прилітають із вирію рими, На душі щось паскудно від мулу вчорашніх образ. І сьогодні, коли ми зробились вже зовсім чужими Пару слів на прощання я хочу сказати до Вас. Так, любити поета непросто – я все розумію: Всі ці «вищі матерії», вірші про вічне, пісні, Але знаєте, Пані, по-іншому просто не вмію І без цього не можу це те, що живе у мені. Просто Ви не зуміли мене зрозуміти спочатку – Ви і гадки не мали про те, що я думав, чим жив, А мені так хотілось, щоб наше маленьке дівчатко Посміхалось мені (як же сильно цього я хотів!) Було схоже на вас… Я б її підкидав би до неба, Я б читав їй книжки, перед сном колискові б співав… Але ж Ви розлюбили – Вам більше нічого не треба, Вас уже не цікавить, все те що я тут написав. P.S. Тож Ви кажете, Пані, що можна от так розлюбити, Що мої почуття – це безглуздих дискусій предмет, Ну а я от не можу, і довго ще буде боліти Десь у грудях… На цьому прощаюсь… Самотній поет…
|