Коли твій вагон пропливає повз мене – як риба-кит, що з глибин безкисневих на поверхню прямує, щоб вдих зробити, – набираючи швидкості, наче тікаючи від перону, немов від порога світу, за яким не спиняються навіть каючись, я стою – мов загата в потоці часу, яка враз відчула, що і миті у власність не здобула за всю свою службу довгу (споглядаючи рух і живого, і мертвого до поверхонь, до гирл, до столиць убогих, до вершин, котрі живляться тільки жертвами), безпорадна – як буй на сухому днищі (час, що витік, того, хто спинився, нищить – залишаючи в просторі безкисневім знерухомленого до тверді витоку)… Коли твій вагон відпливає від мене, я стою як зворушена точка відліку.
|