Рівняння довге алгебраїчне спрощено і розв’язано: про життя, поетичне і прозаїчне, все написано і все сказано. У розв’язку виросла одиниця – ні дробу, ні невідомого, І тільки крапка щоночі сниться – як хрест над останнім домом. Гойдни, життя, терезами іржавими, коли ще маєш бажання і силу. Самотність, що стала більшою правди, не хоче тінь відкидати від тіла. Стоїть, мов кілок, і пахне осикою, ще й сліпа на чотири боки, всі цифри, що вчора були великими, нулями стали стоокими опісля коми – і звіяні вітром, як тлін із живого ґрунту... В полудень світ заливає світло і маскує кілок-покуту: під крапку – згори, під стрілу вертикальну, загнану в плоть переможену, – це коли збоку, в полях дзеркальних, що множать, та не примножують... Усе дарма. Хай зневірений кається за те, що вдалося й обридло. Зійшлася відповідь... Роззираюся: чи за нею трикрапки не видно?
|