у кімнаті стілець і стіл, а на ньому стакан і пляшка. не порожні - а вкрай пусті. і від цього тверезоважко. я застиг соляним стовпом в епіцентрі людського спаму, де мовчання мовчить обом усіма на землі губами. це мовчання - одне на двох: незакінчене... непочате... ми для нього - двуликий бох, бо навчили його мовчати. у хвилини, коли мовчу, і мовчанню немає краю, мені сниться, що я відчув - не від чого, а з чим вмирають. що за люди у цих містах! як нестерпно від цього люду! із яких - півтора зі ста безпричинно мовчати буде. видавало, що цих небес не торкнеться пекельний спокій. бо - взаємно - не з, а без, ми взаємні - як скалка й око. а тоді, коли й ти мовчиш, і в мовчанні доходиш краю, я - не я, а Мальчиш_Плохиш, і мене не беруть до Раю. навіть Хтось в небесах отих переймається - що ж накоїв! й сиву бороду - видих_вдих - у мовчанні підпер рукою. |