Дуже часто випадають години, Як задумаєшся — доле моя — Найнещасніша у світі людина Це не хто-небудь, а звісно, що я. І у мить таку ти мою не руш — Найнещаснішу із нещасних душ, Бо горить душа у сумнім вогні Кольорових дум, кольорових снів. Я ж зі всього, що там треба й не треба, Кольорові сни стискаю в руці. Десь кружляє мій журавлик у небі, А навколо — лиш одні горобці. За вікном весна але в серці сум З кольорових снів, кольорових дум. Весно, усміхнись, підморгни мені Розмаїттям барв кольорових снів. І хоч нерви вже давно не сталеві, Та кричу я горобцям: «Не біда!... Ви ж нагадьте там в гніздо журавлеві, Щоб він врешті решт про мене згадав». І співає щось у нагін весна Горобцям моїм в кольорових снах, І чекаю я на обставин збіг... Й журавлі летять… Але — в інший бік... За вікном весна але в серці сум З кольорових снів, кольорових дум. Весно, усміхнись, підморгни мені Розмаїттям барв кольорових снів. |