Бездоріжжя… Зливами розмиті
Ґрунтові дороги всі довкола.
Та все рівно чорні хмари ситі
Небосхилом ходять знов по колу.
Дивина для Криму Степового —
Серед літа і така негода!
Хто з тутешніх прогнівив так Бога,
Що наслав він нам оцю погоду?
Ми ж-бо бігли, їхали до моря,
Наче діти, сонечку раділи,
А тут дощ, таке от маєм горе…
Зате трави як зазеленіли!
Степ, що був вже жовто-попілястий,
Заквітчався знову молодече.
Наче дід, що хоче юність вкрасти
І забути про життя старече.
Та нічого, сонце знову вийде,
Ясне літо скаже своє слово.
А в сухім степу хоч квітка зійде,
То лише на мить, лиш тимчасово…