На північному обрії ранок Одягнув у туман береги. Десь далеко сумує кохана, А від мене жахаються сни. Вони зграями рвуться у небо І курличуть, мов ті журавлі. Передам їм я вістку для тебе Хай віднесуть у рідні краї. Хай віднесуть і сядуть круг хати, Заколишуть кохану мою. І в той вечір вона буде спати, Коли я до дверей підійду. Підійду і тихенько відкрию, Поцілую в солодкі уста, Мов барвінком, я ласкою вкрию, Витру слізки, що в сні набіжать. Лиш прокинутись їй не дозволю, Не засмучу окрилених брів. Спи, кохана! Здіймаюсь з журбою На вітрилах стривожених снів.
|