***

Мені вже ніхто не потрібен:
Ні лікар, ні піп, ні мольфар.

Коньяк з часничиною, зірка,
Розумний, доскіпливий враг,
З яким я по-рідному сяду
За першу з незайманих трун
В розсипищах аспідних ранок
Від білих свідомості кун.
І вип”ємо...
Будьмо, враже!
Щоб кожний –  під смерті вельон.
Поезія в діафрагмі
Росте, як міцний шампіньйон.
Задушливо їй в халабуді
Вдоволених, ситих міщан.                    
Давай, ти мене вже не будеш,
Мій враже недремний, прощать.
Тим паче, провинників кодло
Присипала вічності сіль...

Вже сплю, як Іван Бездомний:              
Тривожно, переймом, тіль-тіль.
І мариться балу гудіння,
Сукенок із тренами шовк...
Мені вже ніхто не потрібен:
Ні бабка шептуха, ні вовк.

Дитинство – підскоком із лісу
В палац королеви біжить,
Як мрійна, потішна Аліса,
З якою любила дружить.
І стежка, як прядиво срібне,
В чистилище їх понесе...

Мені вже ніхто не потрібен.
Поет в мені виріс.
Усе.


----------------------------------------------

***


Мне больше никто не нужен:    
Ни доктор, ни поп, ни маг.

Коньяк с чесноком на ужин.
Талантливый умный враг,
С которым по-братски сядем
За крепкий дубовый гроб.
В созвездиях черных ссадин
От белых душевных скоб
И выпьем с ним…
Будьмо, враг мой!
Чтоб каждый из нас погиб.

Поэзия в диафрагме
Растет, как огромный гриб.
И душно ей в халабуде
Довольных судьбой мещан.
Давай, ты меня не будешь
Уже ни за что прощать:
Тем более, что виновных
Давно не достать рукой…

Я сплю, как Иван Бездомный:
Навек потеряв покой.
И снится мне бал из кружев
И пенный на платьях шелк…
Мне больше никто не нужен:
Ни знахарь, ни волхв, ни волк.

А детство бежит из леса
К волшебному королю,
Как маленькая принцесса,
Которую я люблю.
И тропка, что дрота уже,
В чистилище их несет…

Мне больше никто не нужен.
Поэт состоялся.
Все.