На тебе вчора осінь полювала.
Нечутно йшла, тлумила полини.
А день гасив багаття вдалині.
А ніч на тебе ткала укривало –
Яріла лиштва холодом війни,
З дерев спадала золота навала,
Невтомна креш, багряні жупани.

А ти собі заснула перед вечір,
Аж час знітився і сповільнив плин.
Твої крізь постіль кучері текли
І дихали в свободу й порожнечу...
...прийшли гінці по тебе з кушпели,
І, невагому, завдали на плечі,
І, невагому, в сутінь понесли.

І лють моя розкинулась, розквітла,
У дику ніч, пречорну і страшну.
Кресав мій кінь зірки в озимину,
Аж світляки виходили із жител,
Мені дорогу слали мохосвітлу,
На поміч звали звірів з туману.

Пекельний бій. Солдати паперові
В несилі полягали у пирій...
Твоє обличчя, мов ріка з гори,
Текло до мене вільно і безмовно,
Світилося рахманно й шерехово,
Єднало тишу берегами брів.