Блакитний Дніпре, вертай на море!
Між пересіччя приречене горе.

Богатиро-Славуто, верни на вир!
На час любові сонцю віч мир!

Пів-світу, Буже, між круч, між порогів!
Верни по-світчане по-вітряне доле.

Лани маячіють, шляхи за поля!
На сонці квітне розкішна земля!

Про-Світич-Дністре, лавіре сріблястий!
Твоя віща тріщино в корозіях п'ящих!

Передніш віку цибатий батіг!
Яхти на схилах, палаци крутих.

Дух-Сіяч-Інгуле, багатий калач!
Їй-бо, чудасія, скласти нам драч!

Як пити варенуху, то ти вже діяч.
Як бити попа, то ти послухач.

Чарівно Десно, блискавка серця!
Ой, мрія-за-мрія, терцям-і--герцям!

Подих живих джерелець на яв.
Звів у вільхах володаря ям.

Красо-Самаро, розвіяна Січе!
Увічнене скифіє, тихо оприче.

І миєш, і, ллєш на ласку вітрам!
На споді течій життя не ховай!

Чересло-Ворскло, розсмоктуй толоку!
Ого, розпитва, завдала мороку.

Чоло-проводир, ярмо - не ясир.
Хто при дворі, того і пожир.

Гей, Сіверце-Донець, куди ти врозтіч!
Як, жерло, не верло, поринь межиріч.

Не верниш на Київ, на Харків промір,
Їй-бо, Богородиця ходить на Львів.

Розкішна Прип’яте, ладан мя душе!
Притиша вороху  кобзаре кандушу!

Пливи під Чорнобиль з Білої Русі,
Красо ти наша, хоч з пеклом ще дружиш?

Хрещатий Збруче, силоміць мучиш
повіддя Пруту, ге, міццю задушиш.

В степах Кам’янця не журяться роги,
там криця річища розводить пороги.

Грай-Черемоше, гірське переложе!
Зводь харалужні гори на ложе.

Еж, млин-колесо смерекам деркоче,
старе жорнове життя деренькоче.

Стар-Віщо-Тисо, тобі не просохти!
Світ проклинає тебе у Ворохті.

Залізні осади тебе не візьмуть.
Жваві гуцули, так й тих  - в каламуть.

Марево-Пруте, чого ж ти в обхід?
Ой, як ся гучно вода хурчить!

Хто переплаче води на твій кіс,
смереки, споруди чи верболіз?

Добринь-Горинь, вій-боривітер!
Бадьорих обрів повний гармидер.

Куйовдять ліси зі дні-потічки.
Коловерть міцний, запалюй свічки.

Прориви, струмки, ручаї джерел
заходьте в Дніпро, на купіль орел,

заходьте у Буг крізь терен й черет,
наповнюйте море, по всіх уперед!