Золота глибина і туманний пісок за сосною.
Я ще музику тіла твого відчуваю крилом.
Ця серпнева гроза нас обох не пройшла стороною.
Ми зламали весло...

Ми пливли, ми летіли, мовчали, сміялися, мліли…
Ні дзеркал, ні хрестів, ні духів... тільки духів сюди узяли.
А ріка вже, здавалось, приймала і душі – як тіло.
І шукала їм затишку серед підводних рослин.

Як холодний димок відгорілої зірки над нами –
Поспішала ріка за вирійними птахами, ввись.
Ну а ми проти неї... писали на хвилях... і шрами
Зоставались навіки, щоб хтось десь на них задививсь.

До медової пристрасті нас поманила природа.
Повертались у рай ми.
Та нас там ніхто не чекав...

Зоставалося – разом дивитись на зорі у воду.
І текла в нас пекельна і зоряно-тиха ріка...