Якось у ніч, різдвяну, тиху Привиділась мені мара: Сидить собі дівчина в житі, А навкруги свистить зима. Така тужна, та майже гола, Весь одяг з житньої лози, А з рук, що впали вже додолу Звисають дивнії дроти. По них витягує немов хтось силу, А може кров, чи відчуття, Вона давно вже не здорова, Застиглий відчай у очах. Сплюндроване, роздерте тіло, Де не впізнать давно красу, В ногах її лежить дитятко, Що зледеніло від жалю. Оговтавшись, продерши очі, Знов за вікно погляну я, Дівчини там вже не вглядівши, Збагну, то ж Українонька моя.
|