В. Люліч


Жить за ведичними святцями
Вчили на підвіконнику.
Норми – за правознавцями,
Далі – за беззаконником.

В постіль вкладати звичним є,
Норма – й любов блудодіяти.
Молодість же позичивши,
Станем життю злодіями.

Слово мовчать – дозволено,
Вічність терпіть вірністю.
Скільки мені ще зволите
Серце тримать невкірністю?

Руку подать – дурня якась,
А простягнуть – «як ви смієте?»
Це ж бо душі неприкаяність? –
Віялом пил розвіювать.

Кожен у пляшку лізе, та
Заповідь в норми вписувать?
Правильно – серце вирізать,
Бо, як захочеш, – виселять.

Істини повідносніли –
Релятивізм в наочності.
Я присягнусь на образи,
Нормою не зурочені.

О, Дорогий Всезаконнику!
Межі в сивинах втаєні.
Сидячи на підвіконнику,
Що ж Ви іще спитаєте.

            В. Люлич

Жизнь поучали ведами,
Сидя на подоконнике.
Нормы – за правоведами,
Дальше – за беззаконником.

Норма – в постель улаживать,
Любим – уже не за нормами.
Молодость же одалживать –
Станем для жизни ворами.

Слово молчать – дозволено,
Вечность терпеть верностью.  
Сколько Вы мне позволите
Сердце томить дерзостью?

Руку подать – бешенство,
А протянуть – «как вы смеете?»,
Это же все невежество? –
Веером пыль развеивать.

Каждый в бутылку лезет, но
Заповедь в нормы вписывать?..
Если не жить – правильно.
Если хотеть –  выселят.

Я зарекаюсь истиной,
Зная, что - относительно.
Буду искать пожизненно
Образы нормозрительно…

О, Дорогой Всезаконник!
Сроки отметив проседью,
Сидя на подоконнике,
Что же еще Вы спросите?