Кайдани осені згорають,
Згортають крила пелюстки
Душі земної. Відлітають
Поезій зболених листки.

У вирій линуть рай шукати,
Дукати сиплють із беріз
І обіймають нас, як мати,
Умивши слово в морі сліз.

І плаче листям небо синє,
І золотом тече печаль.
Останній вечір в далеч лине,
Літа надривно так ячать…

Прощається з минулим ніч,
Немов рюкзак знімає з пліч.