Всю ніч я гірко плакав уві сні,
З Червоної не вилетівши книги.
Ті сторінки були, мов кам’яні,
Важкі й холодні, мов лютневі криги.

Здалось мені, що зупинився час,
Душа кричала, та  не чули крику.

А їй не вистачало, люди, вас.
Кому ж віддам любов оцю велику?

Лягла на серце світанкова рань,
І почуття ці зрілі і високі.
Бо сяє Слова золотиста грань,
Чекає світ Спасителя й Пророка.

Його нема… І не готова путь.
Чи буде хтось Його тут зустрічати?

І ті, що Йому душі  віддадуть,
Довіку не зазнають болю втрати.