Крутись моє веретено. Моє веретенко. Завязалась все одно Доля у петельку! І самотні верболози Ту петлю гойдають: Ой рятуйте, добрі люди – Прядча помирає! Закохалась, залюбилась Із жонатим мужем. Попід ранок породила Сина в білих ружах. Попід ранок породила – В обід утопила. І до того, до болота, Ще й сльозу пустила. Спить і сниться їй дитина, Ручки простягає Та й її ж веретеном Кісточки ламає. Крутить ніжки веретенцем, І питає в мами: "Сльози капали на серце – Душу розірвали. Я солоний! Так пече… Мамо, хочу пити! А в болоті, без води Мені вічно гнити." За пів року посивіла Наша чорна мама. Пуп’янками тіло вкрило, Сина не назвала. Тільки більше не охоча Ся бездітна мати Хоч на хвильку серед ночі Очі закривати. Узяла веретено, пустила по гаю: «В яку вербу обіпрешся – На тій загойдаюсь». Довго колесо крутилось, довго обирало, Довго дівчина молилась. А кому не знала… Не крутись веретено Під вітром так стомлено. Проміняла тебе прядча На сина солоного. З скрипом лози жилуваті Хитаються вночі. Тихо ніжки гойдаються, Наче хтось лоскоче…
|