Життя пішло згори... але під гору.
Гнівити Бога гріх.
Є людям гірш.
Коли живеш корінно і безкоро –
Твоя живиця – молитовний вірш.

Хрести дерев.
Хрести на предках рідних...
Хрести доріг.
Душа – немов на них...
Іду у ліс.
Тут в жовтні – як у квітні.
Тут райське пекло і безсонні сни.

Слова і вітер.
Натуральні тіні.
І молода печаль, якій я рад.
Стоять, мов душі три голонасінні,
Ялини три, в яких стара кора.

Осінній ліс – мов змішані напої:
Вино червоне, біле, коньяки...
Горілкою небесно-голубою
За журавлями скрикують листки.

Я ж душу чищу, наче чищу люльку,
З якої п’ю усе, що ще горить.
І час іде скоріше...
Бо на гульки
Усе летить скоріше: із гори...

І хрен із ним!
Дзвінка печаль свободи
Шука притулку в жилах золотих.
Безсмертя й щастя – друзі-антиподи.
Як біс і ангел, песики й коти.

Мов близнюків сіамських кровна бійка –
Так цілий світ й душа моя тепер.
Зорі старої зчовгана копійка
На оці того, хто учора вмер.

Ну вмер, то й вмер...
За ним вовки і скрипки...
Таємно заздрю тим, кого нема.

Осінній ліс.
Лист золотої рибки.
Сльози туман...

7 жовт. 12.