Життя проминає, минає, минеться
попри синкретичну просвітленість гасел,
мантрою видертою із Сутри Серця
покотиться під піраміду Маслоу —

болісне, саме тому реальне,
погрузле в болоті тонких мотивацій,
істерично натисне на гальма
самореалізації —

і марно, бо самість не є товаром,
а на самоту — еластичний попит
і справу насправді вирішує тара,
не біла, а та, із якою клопіт

від брендування до утилізації,
полігонів і океанів засмічених
результатами марної праці
над складанням лексеми «вічність»…

То йди, іди, уходь на той берег,
кидай на цьому всі бебехи й лахи,
досить стояти й гатити у двері
власного страху.