1 О як ми цілувались! Наша повість Закінчення не має. А шкода. Від поцілунку я втрачав свідомість, А ти ставала злякано-бліда. Ми так боялись диктатури плоті, Статевої роздільності, Хоч нам Кортіло злитися в одній істоті І щоб душа була на двох – одна. … Я умлівав у пестощах коханок Й під ранок зазнавав розчарувань, І рівень тимчасових забаганок Не був тотожний рівневі жадань… 2 Ми покохались на довір’ї, В безмір’ї вищої цноти – Дві зірки вистигли в міжзір’ї, Нечутно впали з висоти В криницю нашої любові… Та хтось лихий не на добро Обидві зірки світанкові З криниці вичерпнув цебром І в кінське вихлюпнув корито… І понеслися вороні Урізнобіч несамовито, Щоб десь пропасти в чужині. |