Стікс, прихований тілом твоїм,

Ллється крізь погляд владний.

І я ладна підбирати стиглі плоди

Слів твоїх, мов макові зерна

У лоні ночей фіалкових.

Мружиш очі церковно-важкі.

Повіки впускаючи – затуляєш мені світ, наче ширмою.

Розгортаєш пелюшки ніжності...

Всотуєш дух материнський...

Навпомацки душу роздягнену

Мов гачком –

словом підхоплюєш...