***

Отвори мне, страж заоблачный,
Голубые двери дня.
Белый ангел этой полночью
Моего увел коня.

Богу лишнего не надобно,
Конь мой — мощь моя и крепь.
Слышу я, как ржет он жалобно,
Закусив златую цепь.

Вижу, как он бьется, мечется,
Теребя тугой аркан,
И летит с него, как с месяца,
Шерсть буланая в туман.


***

Відчини, захмарний воїне,
Сонцесяйну браму дня.
Глянь, що янголи накоїли -
Увели мого коня!

Мудрий Бог не хоче зайвого:
Кінь той - міць моя, мій друг.
Чую я - ірже він жалібно
І гримить його ланцюг.

Він, сердега, намагається
Перегризти свій аркан,
І від нього розлітається
Хутро біле у туман.