Така вродлива і така самотня!
Темнішає очей її безодня,
Досвідчених відлякує мужчин -
Не зважився на вчинок ні один...
І я боюсь, хоч ворухнулись вуса
І серце стрепенулося:
Спокуса
В безодню ту пірнути
Й переляк
Вже навкулачки б"ються,
І ніяк
Одне одного не перекулачать...
Безодня оживає - очі бачать
Моє вагання,
Явну нерішучість,
І я читаю в них про неминучість
Мого падіння в темряву безодні -
Від цього не врятують сили жодні,
І навіть чорна магія і біла...

Вона сама втопити захотіла
Мою самотність в самотині власній -
Нехай нещасний буде,
Та прекрасний
Фінал оцей - очей протистояння...

Чом пізно так приходиш ти, кохання?!