Колись минусь. Відійду в інший вимір,
де матер"яльне вже не головне,
а править думка. Налаштунки зримі -
труну із тілом в гробовець тим днем
опустите й засипете землею.
Я ж полечу, подібно Прометею,
тепло земне залишивши для вас,
на суд богів, в чистилище якраз.
Не знаю ще як стрінуть мене в ньому -
вогнем їдким Гоморри і Содому
чи навіки до скелі прикують,
а жар душі, наче холодну ртуть,
в ущелину по краплі позганяють.
Чи може на вселенськім небокраї
знайдеться місце розміром в мікринку,
аби душа присіла на хвилинку
й полюбувалась вами ще хоч раз
доки позволять їй Творець і Час.