Засліплений туманом ранок
Іде немов би навмання.
Такий невиразний світанок
В себе заглибленого дня.
Дерев багряно-жовте листя
З туману ледве прогляда,
І шум розбудженого міста
Тече в нім мляво, як вода.
По вулицях спроквола люди
Бредуть, неначе уві сні,
І розчинился споруди,
Туманом стерті в вишині.
Та пройде ще дві-три години —
Туман розсіється, піде
І, сподіваюсь, що шпарину
У хмарах сонечко знайде.
Тому іду і посміхаюсь,
І суму у душі нема.
У жовтні завжди так буває,
Бо осінь це, а не зима.