І сколихнулась темінь –
Очі такі бездонні:
– Часом ви не письменник?
– Що, хіба видно, доню?

Щось у душі затерпло…
– Риси такі знайомі, –
Дивиться в очі тепло
Дівчина невідома.

Милу свою усмішку
Сонцем дарує світу:
– Часу не маю книжку
Я свою закінчити.

Боже, спаси й очисти,
Кожен талант помилуй.
Дику гарячу пристрасть
В руку візьми, як стилос.

Та й по життєвім полю
Нею судьбу напишеш,
Їй подаруєш долю,
Щасну, святу і грішну.

Випросить, мабуть, в Бога
Знижку мені не вдасться:
Радість Він дасть за книжку
Й візьме… окрайчик щастя.

12 грудня 2013 р.