Пошити народ свій у дурні,
Розкраяти свитоньку-мрію
Під гасла-«речёвки» бравурні
Обранці-"месії" зуміють.

А в мене зневір`я у серці,
Немає поваги до Гвідо…
В бік жорен – із припахом перцю –
Йдуть Жанна…
Маруся…
Кет…
Ліда…

І що їм сказати крізь гони
З полтавської крайньої хати?
Там - віче...
Тут - ситі ворони...
І Вічний вогонь - пелехатий.

І багнеться миру, і снігу,
І серце не хоче на лезво.
Не проти я – звергнути іго,
Та йду повз пікет надтверезо.