Перед грозою себе із азів Ми осягали, і щоб не схололо Серце – долоньками, мов заборолом, Ніжно прикрила за мить до грози. Перед грозою був злий, наче пес, Вітер – з небес рвав позлітку над нами. Сонячну скалочку поміж човнами Я заховав серед заводей-плес. Перед грозою у сто свіч краси Обрій спахнув за твоїми плечима. Стукало серце в долонях причинне. Ми воскресали за мить до грози. Перед грозою сумним був твій зір. Вії тремтіли і світ малювали, Пристрасть земну і небесну єднали Очі жагучі за мить до грози. Перед грозою прийдешнього зик Чувся у шелесті тихім травинки. …І малювала мені ти картинки Блискавки пензлем за мить до грози. Перед грозою у сто свіч краси Обрій спахнув за твоїми плечима. Стукало серце в долонях причинне. Ми воскресали за мить до грози.
|