Вир війни спочатку втягує в себе душі.

У малій круговерті,
На водній поверхні спокою
Ще немає воронки, але
Маленька чорна цятка всередині
Вже насторожує.

Крутіж набирає обертів,
Хоча його намагаються зупинити,
Пробують протидіяти,
Та всі ці зусилля настільки хаотичні і непрофесійні,
Що сумарно,
Як протилежно направлені вектори,
Дорівнюють нулю.

Омут збільшується в діаметрі.
Він затягує всередину малі предмети, дрібні речі,
Монети, картки і портмоне,
Сейфи і банки,
Надувні човни і військові кораблі,
Танки, авіацію, армію,
Дітей, що граються у війну,
Їхню гру у героїв,
Їхні дії, що так не схожі
На мою давню стрілянину з дерев’яного пістолета
Ще тоді,
Коли слова «руські» і «наші»
Були синонімами.

Нурт починає шуміти.
Віддалені поодинокі схлипи переростають у гул,
Скреготом, рокотом, голосінням
Виповнюючи простір.

Чорторий, неначе дракон у казці,
Ковтає все живе і на землі суще,
Відкриваючи перед нами криваву бездну
Океану-ночі.

Жаль,
Що наші душі не вміють плавати…

17.03.14