І зеленіє дивен-сад.
Краса – аж слово блідне.
І синє небо, й водоспад.
Тебе лише не видно.

Під водоспад шукать піду.
Ти в бризках там і піні.
Чи, може, в сад? У тім саду
Ти в Євинім одінні.

Гріховна думка полохка
Перед красою вмовкне.
Й потягнеться моя рука,
Немов листочок смокви…

Ще мить – й розвіється мана.
Але душа щаслива:
Моя красуня неземна
По той бік об’єктива.

11 травня 2014 р.