Сідлай мене, коня свого вірного,
І так скачи, щоб аж перса тряслися
Попід зорями та покрай вирію,
Та під гострим молоденьким місяцем.

Ох, і будем летіти і мчати ми.
Нам назустріч вибіжать наші діти
Чистими такими, незачатими.
Ну куди від них, рідним, нам дітися?

Світ не бачив такої ще вершниці.
Якби міг – то став для неї б авто я!
О, як скачеш бо неперевершено
Ти, жагою
              такою
                     напоєна.

Все. Кінчаюсь знеможено. В піні я.
А ти міряєш цілий світ стогнанням…
Отаку намалював картину я.
Небеса сповнять наші бажання нам.

13 липня 2014 р.