Нанизує вечір зоряне намисто, Несе землі спокій місяць-коромисло. Затихає гомін і спадає спека. Задрімав на стрісі стоячи лелека. Пил приліг спочити і вже не куриться, Задзвеніло в тиші молоко в дійницю. Пахне свіжим сіном літнє надвечір’я, Сутінки розмили стареньке подвір’я. Затеплились вікон жовтаві озерця… Легко б’ється в грудях малесеньке серце. В’януть малі ніжки, спати хочуть очі. Бабусина казка струмочком дзюркоче. Гладять по голівці натруджені руки, Пестять і гойдають малого онука, А вуста шепочуть: «Дай же тобі долю Не жити у світі, як билина в полі. Рости ж ти здоровим, добрим та щасливим, З щедрою душею, дужим і красивим. Хай у тебе буде і хліб, й своя хата, Дожить твоїх діточок ще поколихати…» Шепіт розпливається, і обличчя близьке Несе в сни рожеві дитинства колиска...
|