- Кого любить Зима? - спитала
вчителька у класу, - і яка вона взагалі:
молода чи стара, гарна чи ні, люта чи добра....?
- Діда Мороза любить, а сама стара та люта!
- Ні, вона любить свого брата-Літо, Зима гарна і
добра, як моя бабуся.......
- Мабуть любить сірого вовка, що в лісі........
- ....... Зима молода і вродлива, а любить
вона Бога...
Зима лягла, упала на хатИ
Притисла до щоки пухку утому
І сипле спогади прадавніх, давніх зим
На цьоголітню на дахах солому....
Прийдуть до неї знову дітлахи,
Закохані, зачудувавшись, стануть....
Тягтимуть гратися за білі рукави,
Проситимуть у віхоли співанок
І усміхнеться їм свята зима
Зажури хусткою змахне усім на радість,
В танок Різдвяний пуститься сама
А снігурами зачарує ранок......
Та після хороводу зір-світів
На мить зима заплющить сірі очі
Прийде до мене потай на зорі
І ляже поруч, не розклавши постіль....
В її безмежні очі задивлюсь,
В її волоссі загублю я подих,
Обіймами плин часу зупиню,
І – ми зайдемо в незнайомий човен........
І так одвік, ніхто того не зна,
До кого ходить і кого кохає
Таємна нерозгадана зима,
Чиї вірші вночі вона читає.......
А вранці
спалахнули снігурі,
Поля промінням
вмили змерзлі щоки....
Й Село в санчатах із Зимою мчить
Понад рікою
на долонях Бога....
|
