Зазираю в минуле: холодні дзеркальні льоди.
Ледь не стачило серця – і крига б геть чисто вся скресла.
Чую звідтам: «Коханий, вернися до мене, прийди.
Закружляю в хуртечі любові, дам тіло воскресле».

Це спокуса така. Піддаватись їй слід чи не слід?
Це брехня, що в минуле немає повернення-входу.
Можна двічі зайти в задзеркалля холодного лід
Так, як грекам не можна повторно, удруге в ту ж воду.

Я далеко зайшов. Ген землі і життя уже край.
Третя пара залізних чобіт і обношені гетри.
Снігова королево, я вже не довірливий Кай.
Бачу світло в тунелі: жде в білому савані Герда.

Раптом зблиснуло щось. Блискавиця? Весняна гроза?
Усміхнулося каро дівоче засмучене личко.
Спотикаюсь, лечу коміть серцем в минуле назад
Чи… в майбутнє вперед. Крізь весною прохукане вічко.

1 січня 2015 р.