Який-бо й справді місяць нині ясний! Проміння біле з неба ллє і ллє... Мільярд років, а він усе не гасне, Хоча і ллє проміння не своє. Однак так важко світло передати... Хто вміє це робити — вже святі. Хоч більше тих, хто прагне поглинати — "Чорні дірки" у небі і в житті. Та Бог із ними. Ніч яка ж чудова! Під вічним небом ти — немов дитя. В таку хвилину десь зникає слово Й вирують в серці лише почуття. А ще зірки... Мов маревом cповиті. Ох, дивовижна ця весни пора! Та й ночі ці, хоч трошки сумовиті, Та Бог їх виткав з ниточок добра.
|