Ти босоніж ідеш по розірваній карті дороги, Налаштовуєш компас на бажання вертатись назад. Ця стерня, мов асфальт, підфарбовує ноги погоди У запечену кров і приводить прощання у сад. Біло-яловий цвіт по-японськи нашіптує вишням, Що у сенсі буття, мов у кризи тепла в гаманці. Вітер сотнями слів не пронизує душу, а пише На паркані невдач. А про рай лопотять папірці Номерами готелів, приватних осель і круїзів Середземним і Тихим… Островами невтішних пісків… Голий сумнів стоїть, мов на чатах засліплений лицар, Що припав до краси, мов малюк до набухлих сосків. Одягаєш себе у останню краплину «Шанелі» … … У тунелі життя босоногі сліди я зустрів… 11.03.15
|