розумієш коли мені було дванадцять я затято хотів ножичок кишеньковий з трьома лезами блискучими такими тобто ніж виделка відкривалка але коштував цезорик цілий статок два двадцять себто одинадцять хлібин і я міг тільки роздивлятись його на прилавку цю прекрасну пластмасову ручку ці чудові напіввідкриті леза я тільки й міг що пити очима довершену недоступність ідеальної речі про яку можна тільки мріяти але мріяти про неї так солодко так щемко так пронизливо щиро мріяти. я загубив його в якихось кущах надвечір того ж дня коли одержав у подарунок з нагоди таткової зарплати. і тепер коли проминуло два десятиліття думаю – такі досвіди найцінніші. врешті-решт коли б не цей випадок навіть не мав би знань що маю відчути коли ти спроквола нескінченно повільно нескінченно тягуче і нескінченно знічено кажеш «краще іди ми не можемо бути разом ніколи» |