Така невідомість, аж хочеться ложі.
Криклива гальорка. Проходять вельможі...
Несе за панянками трени довженні
Фарбована челядь. Біжать навіжені...

А я роззираюся, дму на кульбабку.
Усе тут зуміла. Обходила жабку.
Сміялася рідко, дивилася пильно.
Зривала із яблунь зірки молодильні.

Наповнила пряно сторінку і соти.
А сцена волає: "Ти - фрашка... Ти - сота!".
Повзе довга тінь - від меча Мельпомени...
І спробуй-но вийти... на суд манекенів.

Етапи.
Етюди.
Підніжки.
Пікапи...
А ондечки тихо... де сфінксові лапи.