Передмовою, з давнього,
                                                            Неелiтнi мешкАння:

                                                            як не у спОкої покОї –
                                                            не краща то оселя:
                                                            найлегші Стіни – вітер в Полі;
                                                            й Найвища ЗорИть Стеля...                                                  
                                                           [зорить = вглядається; а ця, либонь, і світить]            

      сьогодення все з терпіння:
      а вчорашнє би й забути;
      як до завтра перебути,
      як з мого саме сумління?

      замість хліба не зарадить:
      пів-на-спів, решт до наснаги;
      і стоять впустілі ваги,
      бо життя вже ніц не важить??

   ...й пре душа, мов лантух, долю:
      до межі, котру й не знає;
      й шлях то є, а то й немає...
      Луже, Полю, – я по Волю!!!