Дрімає місто в темряві спекотній,
Один за одним гасячи вогні.
Зірки яскраві із небес безодні
По-змовницьки підморгують мені.
Їх щось у небі нині так багато,
І роздивитись можна до пуття...
Щасливі люди, хто зірки, як свято,
В своїй душі несуть крізь все життя.
Бо є в них сенс для чого в світі жити,
А жадоби і заздрощів нема...
Таких людей повік не зрозуміти
Людцям дрібним, в яких лише пітьма.